ВСУ висловився стосовно розпорядження спільним майном подружжя

 

 

 

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог відповідності змісту правочину ЦК України та другим актам цивільного законодавства на момент здійснення операції.

 

Згідно ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

 

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

 

Частиною другою ст. 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена ​​письмово і нотаріально посвідчена.

 

Згідно ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, що вимагає нотаріально посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

 

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

 

Пунктом 6 ст. 3 ЦК України до основ цивільного законодавства віднесені, серед іншого, сумлінність.

 

Згідно ч. 2 ст. 369 ЦК України у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

 

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв’язку судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що укладання одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому випадку, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, і третя особа — контрагент за таким договором діяли недобросовісно, ​​зокрема, що третя особа знала чи за обставин справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди другого з подружжя.