Недопустимо встановлювати неустойку (штраф чи пеню) за односторонню відмову від договору (про надання правової допомоги) – КЦС ВС

Судові рішення мотивовані тим, що Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачено такого виду гонорару адвокату, як «додаткова винагорода» або накладення штрафних санкцій. Отже, у цій частині договір суперечить ст. 30 зазначеного Закону та ст. 33 Правил адвокатської етики.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив судові рішення попередніх інстанцій, скасував зазначений пункт лише в частині зобов’язання позивачки відшкодувати відповідачеві кошти у сумі не менше 10 тис. доларів США, але залишив у силі вимогу про додаткову винагороду адвокату в розмірі 30 % від вартості отриманого клієнткою майна чи коштів. Верховний Суд навів таке правове обґрунтування.

Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація спрямована на з’ясування справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується на інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в межах спору щодо такого договору.

Законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, зокрема в разі, якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов’язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень або виражатися за допомогою інших правових засобів.

По своїй суті неустойка — це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У ст. 549 та в § 2 гл. 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов’язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов’язання.

Законодавець пов’язує стягнення неустойки саме з порушенням зобов’язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов’язання», «порушення зобов’язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.

В оспорюваному пункті договору передбачено штраф за односторонню відмову від договору; цей пункт суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору. Тобто обов’язковість положень акта цивільного законодавства випливає з його змісту.

Суди правильно визнали недійсним оспорюваний пункт у частині передбачення штрафу за односторонню відмову від договору, але з інших мотивів. Тому судові рішення судів у цій частині слід змінити в мотивувальній частині.

Проте немає підстав вважати недійсним оспорюваний пункт в іншій частині (умови стягнення  винагороди у розмірі 30 % від вартості отриманого клієнтом майна чи коштів). Тому в цій частині слід відмовити в позові.

Із постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17 (провадження № 61-47158св18) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.