Відсутність підстав для затримання особи, передбачених КПК України, є однією з ознак її незаконного затримання – ККС ВС

У касаційній скарзі прокурор ставив вимогу про звільнення засудженого від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності, захисник вимагав скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо засудженого у зв’язку з відсутністю складу злочину.

У постанові колегії суддів ККС ВС зазначено, що згідно зі ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

У свою чергу, відсутність передбачених КПК України підстав для затримання особи є однією з ознак вчинення незаконного затримання.

Як правильно встановив місцевий суд, начальник відділення слідчого відділу вчинив дії, які призвели до завідомо незаконного затримання особи: в порядку ст. 40 КПК України надав доручення оперативному підрозділу УБОЗ про встановлення місця знаходження особи, доставлення її до службового приміщення УМВС України в одній з областей. При цьому жодних даних, передбачених ст. 208 КПК України, для затримання особи не було.

З урахуванням займаної правоохоронцем посади, яка передбачала наявність відповідної освіти та досвіду роботи, немає підстав вважати, що, даючи зазначене доручення, а згодом складаючи протокол про затримання особи, начальник відділення не усвідомлював протиправності своїх дій, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у виді незаконного затримання особи, та що ці дії не були спрямовані на досягнення саме такого результату.

Адже згідно зі ст. 209 КПК України з моменту, коли особа силою чи через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою, вона є затриманою. Даючи доручення про доставку особи до службового приміщення, начальник відділення не міг не усвідомлювати, що воно може бути виконане тільки в один із способів, зазначених у згаданій нормі закону, що фактично і відбулося згодом. Пізніше на підтвердження цього незаконного затримання правоохоронець склав протокол за відсутності жодної з підстав, передбачених ст. 208 КПК України.

Отже, наведене свідчить про правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 371 КК України.

Водночас ВС погодився, що доводи прокурора та захисника про наявність підстав для звільнення особи від покарання у зв’язку із закінченням строків давності є слушними.

ВС змінив вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, звільнивши особу від покарання у зв’язку із закінченням строків давності. У решті зазначені судові рішення були залишені без зміни.

Детальніше з повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80235371.